11 червня в аудиторії бібліотечного корпусу СумДУ відбулось дванадцяте відкрите заняття з астрономії. Ми ознайомились із будовою Сонячної системи, об’єктами в її межах та їх дослідженням.
Ми розпочали заняття із будови нашої планети, її атмосфери, іоносфери, магнітосфери та ефекту магнітного динамо, що породжує магнітосферу космічних тіл. Наступним об’єктом став найближчий до нас природній астрономічний об’єкт – Місяць. Ми розглянули сучасну теорію виникнення Місяця та кратерів, історію його дослідження радянськими і американськими космічними апаратами і перші кроки людини на поверхні Місяця, зроблені під час місії «Аполлон».
Далі ми ознайомились із будовою Сонячної системи, до складу якої входять саме Сонце, 4 планети земної групи, 4 планети-гіганти, пояс астероїдів, пояс Койпера, облако Оорта, карликові планети і малі тіла. Ми стисло розглянули процес виникнення зірки, відмінності між двома типами планет за атмосферою і фізичними властивостями.
Першою планетою, яку ми розглянули, був Меркурій. Мала відстань до Сонця є основною причиною того, що ця планета є однією із найменш досліджуваних і того, що її можна спостерігати лише на фоні ранкової і вечірньої зорі. У планети майже відсутня атмосфера, тому її поверхня вкрита кратерами. За історію космонавтики Меркурій відвідали лише два космічні апарати: «Марінер-10» і «Месенджер», який вийшов на орбіту планети.
Планета Венера є близькою до нашої за розміром, масою і наявністю атмосфери, але її атмосфера є дуже несприятливою навіть для автоматичних міжпланетних станцій, що досягали поверхні планети внаслідок стабільної високої температури, тиску і хімічного составу атмосфери. Венера є третім за яскравістю об’єктом на зоряному небі після Сонця і Місяця і її можна спостерігати тривалий час після заходу і до сходу Сонця. Венера є найбільш близькою до Землі планетою і цікавим об’єктом дослідження, тому до неї було направлено багато космічних апаратів, серед них: АМС серії «Венера», «Марінер», «Магеллан», «Венера-Експрес» та інші.
Найбільш цікавою і доступною для людства, а тому найбільш досліджуваною є четверта планета від Сонця – Марс, яка має слабку атмосферу, полярні шапки із сухого льоду, майже однакові с Землею період і нахил обертання. Основними загадками для вчених завжди були і є питання наявності води і життя у будь-якому вигляді, а тому до червоної планети були направлені не лише орбітальні космічні апарати, а й стаціонарні станції «Viking», «Phoenix Lander» і марсоходи, зокрема: «Sojourner», «Spirit», «Opportunity» і найсучасніша наукова лабораторія «Curiosity». На орбіті Марсу наразі знаходяться декілька космічних апаратів, які виконують наукові дослідження і забезпечують неперервний зв’язок із центрами керування на Землі, серед них: «Mars Odyssey», «Mars Express», «Mars Reconnaissance Orbiter» та інші.
Після заняття ми ознайомились із спрощеною моделлю Сонячної системи в різних масштабах відстаней і розмірів і розташували планети у порядку віддаленості від уявного Сонця. При відстані 50 см, що відповідає одній астрономічній одиниці, крайня планета Нептун знаходилась на відстані 15 м, тобто піввісі орбіт планет Сонячної системи зайняли майже всю довжину аудиторії. Щодо розмірів, то кожна з найбільших планет-гігантів зайняла майже лист формату А4, при цьому розмір найменшої планети Меркурій вийшов рівним 6 мм.
Також ми переглянули дивовижне відео, автори якого змоделювали Сонячну систему у пустелі в повному масштабі, де наша планета була розміром з іграшкову кульку, а піввісь орбіти Нептуна зайняла більше 5 км.
На наступному занятті, яке планується за два тижні, тобто 25 червня, ми продовжимо знайомитись із Сонячною системою і об’єктами поза її межами, а також розглянемо сучасну будову Всесвіту.
До зустрічі!
